Нинішній військовий ентузіазм Берліна виглядає як свого роду надмірна компенсація за помилкові оцінки у минулому

Федеративна Республіка Німеччини потребувала і потребує сьогодні переоцінки своєї оборонної політики

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Пацифістські настрої у Німеччині мають традиційні історичні корені, сформовані переважно після Другої світової війни під впливом комплексу провини німців за скоєні ними злочини проти людства. На жаль, у сучасних умовах такі настрої у німецькому експертному середовищі та суспільстві всіляко підтримуються промосковськими силами у Німеччині, якими напряму чи опосередковано, через власних агентів впливу, керують з Росії. Так, німецький аналітичний журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта, що публікує дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, подає критичну інформацію щодо пануючих настроїв у частини політикуму Німеччини щодо недоцільності продовжувати політику конфронтації у відносинах з Росією після її вторгнення в Україну. Зокрема, аналізуються причини панування у Німеччині настроїв щодо необхідності додаткового озброєння та мілітаризації, попри сумарну військову перевагу Заходу над Росією.

У журналі IPG приводиться думка старшого наукового співробітника Chatham House у Лондоні Ганса Кунднані, який нещодавно назвав комплекс наукового, медійного та політичного капіталу, що наразі існує в Німеччині у межах спільноти колективного мислення, так званим Der Berliner Blob («Берлінська крапля»). На його думку, наразі цей берлінській Blob має лише одні гасла — більше зброї, більше солдатів, більше грошей на озброєння. Якщо ви цього не зробите, «прийдуть росіяни». Така тенденція, вважає Ганс Кундані, може призвести до того, що крайні праві сили у Німеччині прийдуть до влади навіть без формальної перемоги на виборах. Їм достатньо буде підтримки поміркованого центру та дещо правих сил у суспільстві, які сповідують і підтримують крайні праві ініціативи та гасла.

Вимоги більшої кількості зброї нелегко зрозуміти громадянам, які орієнтуються на факти і цифри та звикли їм довіряти. На який би показник не подивитися, завжди приходиш до одного висновку — НАТО у рази перевершує Росію. Зокрема, вимога більших грошей на озброєння виглядає нелогічною, оскільки сукупні витрати на оборону країн-членів НАТО у 2023 році, коли Росія перебувала у центрі масштабної конвенційної війни, перевищували російські витрати майже у 13 разів (1,3 трлн доларів у країн НАТО проти 110 млрд доларів у Росії). Навіть якщо відняти частку США, витрати на оборону європейських країн-членів НАТО все одно втричі перевищують витрати Росії. Десятиліттями співвідношення військових витрат було приблизно 10:1 на користь НАТО. Виникає запитання щодо того, які ще гарантії та переваги можуть забезпечити Заходу достатню безпеку?

За врахуванням будь-яких показників (чисельних чи якісних) НАТО значно перевершує Росію. За даними Global Firepower Index, це стосується навіть сценаріїв, за яких НАТО задіє лише 25 відсотків своїх можливостей, а Росія задіє 75 відсотків.

Аргумент про те, що російський напад на територію НАТО буде лише питанням часу, якщо Росія в Україні не зазнає поразки, здається надто поверхневим. Росія, друга за потужністю військова держава у світі, напала на країну, яка кількісно поступається у військовому плані за багатьма параметрами (посідає 18 місце в рейтингу Global Firepower Index). Напад на слабшу країну має для Росії внутрішню військову логіку, адже таку війну можна виграти. Напад на супротивника, який у багато разів тебе перевершує, такої впевненості не надає, таку війну можна тільки програти. Звичайно, особи, які приймають відповідні політичні рішення, можуть помилятися щодо своїх шансів на перемогу в разі військового конфлікту, а російське вторгнення в Україну є найкращим тому прикладом. Але з огляду на існуючу повну асиметрію військових арсеналів НАТО та російської армії, яка стікає кров’ю в Україні, така вірогідність виглядає вкрай малоймовірною.

У багатьох відношеннях нинішній ентузіазм Берліна щодо мілітаризації виглядає більше як свого роду надмірна компенсація за минулі хибні оцінки. Особливо це стосується партії «Зелені», яка в особі Антона Хофрайтера нещодавно закликала до додаткового військового пакету у 100 млрд євро та зняття боргового гальма. Це той самий Антон Хофрайтер, який у липні 2020 року подав до Бундестагу пропозицію від парламентської фракції «зелених» під назвою «Посилення внеску Бундесверу у боротьбу із кліматичною кризою — значне скорочення та послідовна реєстрація викидів CO₂ у збройних силах» (Beitrag der Bundeswehr gegen die Klimakrise stärken – CO2-Ausstoß der Streitkräfte deutlich reduzieren und konsequent erfassen). У документі лунає заклик до федерального уряду Німеччини розробити «стратегію скорочення викидів CO₂ в Бундесвері в цілому, а також працювати над загальним скороченням викидів CO₂ у збройних силах в рамках НАТО». Це також мало стосуватися закупівлі озброєнь. У документі представника партії «Зелені» стверджується, що важливо «надавати більшої ваги викидам CO₂ у всіх рішеннях щодо закупівлі озброєнь і, де це можливо, віддавати їм пріоритет» і, звичайно, «зменшити застосування боєприпасів, випробування ракет та проведення вогневих навчань до необхідного рівня».

Тривалий час німецький танк Leopard 2 вважався «святим граалем» у війні в Україні.
Джерело: Philipp Schulze picture alliance/dpa

Журнал IPG нагадує, що мова йде про липень 2020 року, коли солдати Бундесверу виконували місії у Малі та в Афганістані, тривала артилерійська війна малої інтенсивності на Донбасі, загострювалась війна між Вірменією та Азербайджаном, продовжувався військовий конфлікт у Сирії за безпосередньої участі партнерів по НАТО — США та Туреччини.

Пропозиція парламентської фракції «зелених» від грудня 2020 року щодо відмови від застосування бойових безпілотників також демонструє подібну військову «далекоглядність». Її наслідки, критично зазначається у журналі IPG, та мудрість оборонної політики тепер можна перевіряти щодня у небі над Україною.

Схожа картина і у союзі ХДС/ХСС. Саме федеральний міністр оборони Німеччини від ХДС Урсула фон дер Ляєн бачила своїм найважливішим завданням перетворення Бундесверу на «сімейного роботодавця». Пов’язані з цим адаптаційні заходи тимчасово паралізували оперативні спроможності половини національних збройних сил Німеччини. У травні 2021 року Федеральна академія політики безпеки (Bundesakademie für Sicherheitspolitik) за часів міністра оборони, яким на той час була колишня голова партії ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер, опублікувала дослідження під цікавою назвою «Від Леопарда до Е-Опарда: Бундесвер повинен бути лідером у питаннях кліматичної нейтральності» (Vom Leopard zum E-Opard: Die Bundeswehr sollte bei der Klimaneutralität vorangehen). Кілька років тому польський учасник зустрічі німецьких і польських експертів з питань оборони так підсумував німецькі настрої в останні роки перебування Ангели Меркель на посаді: «Коли ми говоримо про загрози безпеці, ми говоримо про ракети середньої дальності в Калінінграді. Коли німці говорять про загрози безпеці, вони говорять про загибель бджіл».

Насправді Федеративна Республіка Німеччини потребувала і потребує сьогодні переоцінки своєї оборонної політики. Але причина цього криється не стільки в нагальній потребі здійснити переозброєння проти більш потужного противника, скільки у тому, що партнери Німеччини більше не сприймають її давню традицію бути вільною від колективних оборонних зусиль Заходу. Будучи найбагатшою економікою в ЄС, протягом трьох десятиліть німці покладалися не лише на США, але й на той факт, що набагато бідніші держави інвестували набагато більшу частку національних ВВП у зусилля Заходу у сфері колективної оборони. Але ті дні вже минули.

Однак більш справедливий розподіл фінансового тягаря на оборону між сильнішими та слабшими всередині Північноатлантичного альянсу відрізняється від нинішнього ентузіазму щодо необхідності переозброєння та соціальної мілітаризації, які охопили частину ліберального та «прогресивного» середовища. Як зазначається у журналі IPG, у Німеччині є кілька інших сфер, де гроші можна було б використати з користю. Зокрема, на будівництво житла, освіту, інфраструктуру, енергетичний перехід, інтеграцію, піклування за нужденними, цифровізацію тощо. Політична та соціальна дестабілізація, спричинена невиконаними домашніми завданнями у цих сферах, може виявитися набагато реальнішою, ніж маловірогідна і по суті самогубна атака Росії на НАТО. Відчуття безпеки населення, вочевидь, буде більше стурбоване внаслідок терористичних атак та нападів із ножами у громадських місцях, ніж страхом, що російський ведмідь знову просочиться крізь замкову щілину.

Надмірна компенсація через попередні неправильні оцінки зрозуміла з людської точки зору. Але вона не є раціональним виправданням спрямованості та дій політики. Для всіх, хто віддає перевагу заснованій на фактах політиці, з огляду на ентузіазм щодо мілітаризації в берлінській Blob-спільноті, залишається стара добра фраза Йошки Фішера: «Вибачте, але я не переконаний!»

* * * * *

Коливання політичного барометра у середовищі німецького політичного істеблішменту відображають загальноєвропейські сумніви щодо доцільності продовження жорсткої лінії протидії військовій агресії Росії проти України. Частина німецького політикуму та експертного середовища схиляється до думки стосовно необхідності перегляду стратегії Німеччини щодо продовження підтримки України та військового протистояння з Росією. Попри обґрунтування необхідності нових політичних підходів та застосування калькуляційного принципу з порівняння наявних потенціалів Заходу і Росії, частина німецького істеблішменту підігрує Путіну та його стратегії знищення Заходу.

Але кремлівський володар діє у межах створеної ним особисто логіки, на яку не здатні здійснювати вплив авторитетні партнери та закони загальновизнаної логіки. Все, що не відповідає його особистим переконанням та схемам, режим путінської Росії знищує фізично. Москві не потрібні люди на завойованих територіях, особливо свободолюбові українці. Потрібні лише території із сільськогосподарськими угіддями, покладами літію та урану тощо. Втім, голоси, що припускають пом’якшення тиску на Москву та апелюють до необхідності «дотримуватися кліматичних нормативів» замість інвестицій у сучасні стримуючі озброєння, незабаром стихнуть… Хоча можливо лише тоді, коли російські танки будуть вже на вулицях країн НАТО.

Підготував Сергій Польовик